++Палати!!! а не тліти...

Відколи я закохався в зірку, в моїм житті до лінгвістики додалась астрономія.  ( Read more... )

…ніч відкривала свої ворота. ( Поспішний день вже був заснув )

Тільки для львівських БееМВістів:

( мапа розташування шроту та Тракті Глинянськім )

…хто як і шо кому – не мені знати, але від вчорашнього вечора надворі мені пахне весною… навіть мороз звучить якось так, як того хоче березень…. Хоча надворі тільки Йордан….

...є якась фішка, яка допоможе закачати книгу з гугл-букс?.... ну майже як оті проги, шо допомагають витягати відео з Ютуба і тд...?

…коли минає осінь, лишає по собі чорно-білі рими, і вітер, шо не має ні смаку, ні напрямку, а лише швидкість. Коли осінь настає – то вітер бавиться щоденними римами на задвірках наших кроків – саме звідси усе це листя котре хоче провести зі мною декілька кроків, декілька митей польоту містом, чи немістом.  Коли осінь в золотій ері, то в ту мить, коли легені порожні – перед вдихом: у мить, коли буденність розпилена у вакуумі  – відчуваєш її присутність у собі – саме смакуєш нею, але смак лине зсередини – десь звідти, де і народжується подих, а може і звідти, де в деякі моменти життя, завдяки котрим Життя хочеться писати з великої літери, відчуваємо характерний лоскіт; відчуваєш її владу над собою, але та влада – вона аполітична і безкорислива, не вимагає нічого в замін – отак як і любов…. Хтось намалює осені портрет, хтось напише сонета, а хтось заспіває пісню, проте будуть і інші, які загадять парки поліетиленом, екскрементами та сховають сонце за мегапікселі рекламних щитів… а наскільки це просто – побачити сонце піднявши тільки погляд догори, не долаючи метрів (санти- … кіло-) з тіні не бачення, з тіні, шо позбавляє лоскоту в животі, коли споглядаєш як вітер парубочиться  із листям, і сам мимоволі, стискаючи її пальці у долоні, тягнешся… на зразок вітру… і переповнюєшся бажанням малювати портрети, писати сонети, співати…і не повертатися у світ мереж, політики і чисел…

 

Коменти скріню!...

якшо хтось з вас, чи з ваших друзів, родичів, близьких і сусідів, має ідеї, не має ідей, а просто потребу в інвестиціях, чи просто потребує капіталу для цікавого і вигідного проекту – пишіть сюди ((((invest-germany at rambler.ru))). Бо є можливість знайти інвестора (не так шоби збудувати все і нараз, але в розумних межах). Я сконтактуюся…. І хто-зна, а раптом шось з того та й вийде!.... і буде всім добре на тій землі))

 

OSV.

 

Літо минуло…і небо замалювалося в кольори повільних пісень, котрі налили до вечері теплого чаю, і посьорбуванням почали кликати у сон – шоб не дати нам бачити, як місяць кидає жовті пастелі на те, що було терапікселями літнього абсенту … рясні краплі розносять осінь кожної миті все більшими діаметрами у нашім часі, у вересні… і ми, крокуючи вперед, з думками, чи без думок, або обходимо калюжі, або простуємо прямо через них… залишаючи за собою ше більші кола, для проникнення в наші вірші осінніх рим… скінчиться колись все, і дощ, і сміх, і навіть біг пружин найдорожчих годинників: а тим, що втримає серце у грудях, життя у серці, пісню в житті – буде вміння посеред зими бачити сонце, стати таким для інших, не прогнутися перед умовами, що навколо, не спростувати віршів про всеперемагаючу силу…, і про кралі дощу, якими хтось комусь та й намалює тепле серце… на шибці, посеред чорно-білого дощу… Vivat вересень!...

… не раз писалось тут від мене про  ( Read more... )

( диво-диви )

( отаку попільничку точно ніхто додому не забере з собою))) )

( отаке то побачив по правому борту )

( дорога... )

Смійся, а не плач! Не обіцюй і не бери на себе зобов’язань – просто живи і роби, як знаєш!... не бійся вітру – він витре піт і сльози, викреше погляд, думки на нім затверднуть, а воля твоя отримає ше один напрямок у просторах серця, духу… не затуляй очей руками проти ночі – віддайся її солодкій темноті; сховай свої вірші під листям гірських квіток чи кущів чи рослин… якшо у нас однакові рими – то твою поезію допишу у свою прозу; не втікай нікуди – від себе не втечеш, а ти і так моя; сонце…воно кристалізує бажання і шикує їх у одну лінію: над гірським хребтом – вони спинаються у гору, підносячи погляд, запалюючи груди, засвічуючи очі, стискаючи пальці … мої - у твоїх долонях; на річці малює калейдоскопи танцюючих кадрів, високих сюжетів, сковує кроки, окрилює подих, і приковує погляд… до води, де бачу тільки…ти смійся! Смійся! Для плачу причин нема!..

В честь свята Дня Героїв!!!

Богдан Стельмах.

 

Б А Н Д Е Р І В Ц І

 

Ніде при хаті не знайшовши схрону,

Не тямлячи, кого й за що клене,

Лихий, мов гадь, кривий москаль "з району",

Уперш назвав бандерівцем мене.

 

Впросився якось я, мале-зелене,

За мамою до Львова на пів-дня.

"Бандерівець!" – штовхнувшись попри мене,

Ошкірилось кудлате жиденя.

 

Як я тужив за домом сиротливо,

Бо попервах до львівських шкіл не звик,

"Бандерівець...", – дивився співчутливо

На мене наш директор-фронтовик.

 

На сірих сходах університету,

За чесно пообіцяних сто грам,

Сумний сексот признався по секрету,

Що як бандерівець – я знаний там...

 

В тайзі, в краях, що їх нема на мапі,

Як я московську муштру відбував,

"Кусок" прищавий, сука Вася Цапін,

Мене при всіх бандерівцем назвав.

 

Бандерівець, бандера, бандерівець...,

Мене так звали понад сорок літ.

І ось нарешті – день, як чорнобривець,

Квітчає сірий український світ.

 

Хто ж, як не ми! Коли, якщо не нині!

Кого ж провчати, як не вражу чадь!

В могилі братській – у глинянській глині

Про це мені брати мої кричать.

 

А ще в тій глині, у кривавім глеї,

Устами героїчної доби

Кричать брати, що нам в ім'я ідеї

Єднатись треба ділом боротьби.

 

Вставаймо, вічні революціонери,

Хай буде єдність нам за знамено!

Бо хоч не хоч, а іменем Бандери,

Всіх українців хрещено давно.

 

Слава Україні! Героям Слава!

 

Загасло сонце у верхніх кутах вікна, загасли зелені гірлянди листя і трав, якими бавився вітер, загасло місто, увімкнувши неони, замовкли кроки черевиків… лишились сліди її щік і день у спогадах, що на пару з Її торканням малював на мені все нові для мене задуми … загашу ноута і теж піду спати. Завтра нові промені намалюють продовження, Вона підправить… а я .... все. Я пішов…

Той шматок міста, що влазив у периметр лобового скла, був замальований у молоді хмари, сонячні потоки та траєкторії закоханих пар, вітер розмножував і розносив флюїди у кожні груди, місто з закритими очима  колисалося на нитках, причеплених до обійм весни з молодим вітром, фари заглядали у все нові закутки між зеленню та незеленню, моя права стискала її ліву... а дрібний дощ взявся наздоганяти канкани серцебиття під чорним металевим дахом… ото буде весна!!!

…у зовні сірім польовім шатрі, ( зсередини замальованім )

…буває, що не знаєш аж ніяк, як і куди тебе завтра поведе Господь. Частіше – взагалі не маєш уяви який сон впаде і засвітить екрани нічної свідомості. Я мав сон. Чомусь і дивно, я мав у той же час відчуття, що то не сон, а думка, відеотекст, написаний мною, його автором,чи продюсером, проте, вважатиму це сном, бо відбулося це за закритими очима, і в темну пору доби…. ( Read more... )

..звісно, деякі приклади - надто екстремальні, але за собою помічаю деякі з них то точно!
Особливо "Осу!" замість "Прошу!/дякую!/привіт!/саме так!/...."