?

Log in

Previous Entry | Next Entry

1601

текла краплина сонця по твоїм плечі,
і мрії шлях стікав із нею глибше вниз,
не буду ситим без твого тепла вночі,
і цілим я не є без поцілунків (віршів) нашої весни!...

--------
У проміжках світла і тіні, шо грають у хованки під стелею нашої ночі, та дивна двовимірність настельного простору манить у світ, де всі голі думки і поезії в прозі ожили, нам шось говорять, і нам витворюють те, що іскрою світлою й гарячою між нас пролітає, проскакує і нас прошиває /наскрізь/ через ті миті долі, якими ми є вже зав’язані в ціле, шикуючи наші дні в один час, а час — в шляху рівного і довгого простір, що мав лиш початок, а має лиш (по)рух вперед та угору, і матиме сади незгасаючих квітів на нових розхрестях.. і там поростуть нові віти, і їм ми з тобою вже будем батьки... і діди...

Tags: